Przypominam wam o szczególnej chwale obiecanej w Raju tym, którzy poświęcą się, by dać ogładę niewykształconym, nieświadomym. Tacy rozbłysną jak gwiazdy w życiu wiecznym.

św. Magdalena di Canossa
Згромадження
Свята Магдалена ді Каносса( 1774-1835) Засновниця Згромадження Дочок Милосердя, Каносіянок Магдалена Габріелла ді Каносса народилась третьою з шести дітей маркіза Оттавіо і графині Терези Шлуги. На фасаді палацу знаходиться надпис «Сини та їх нащадки мешкатимуть тут назавжди». Народження другої дівчинки, здавалося, суперечило цьому твердженню, тому було для батьків гірким розчаруванням. Наступного дня в сусідній парафії св. Лаврентія дитина була охрещена. Магдалена виділялася серед інших дітей бурхливим і простим, сердечним і стійким характером. На жаль, її гармонійне дитинство було несподівано перерване родинною драмою: 5 жовтня 1779 маркіз Оттавіо, батько родини, маючи лише 39 років, раптово знепритомнів... А наступного дня помер. Через декілька місяців Магдалену та інших дітей (Лауру, Боніфація, Розу і Елеонору) спіткала ще більша трагедія – втрата матері. 27-літня вдова Тереза після смерті чоловіка залишилась єдиною жінкою в домі Каносса. На її плечі лягла турбота про чотирьох чоловіків і, звичайно, п'ятьох дітей. До того ж вона дуже погано знала італійську. Тереза була жінкою відкритою і дуже відрізнялась від маркізів, більш суворих і консервативних. Вона прийняла рішення вдруге вийти заміж за маркіза Едварда Зенетті з Мантуї і залишила своїх п'ятьох делікатних створінь, найменше з котрих мало 2 роки, а найстарше 9, напризволяще. Тереза була однак прив'язана до своїх дітей! Магдалена багато разів і в різних обставинах пізніше повторювала: «Мама дуже любила своїх дітей». Насправді, Тереза підтримувала сердечне листування з ними… Хто пізнає таємницю жіночого серця!? Магдалена мала тоді 7 років. Вона сховала в серці цю драму незрозумілої розлуки і назавжди оточила її  цілковитим і повним поваги мовчанням. ШОКУЮЧА ВИХОВАТЕЛЬКА Від'їзд графині Шлуги змусив родину Каносса шукати виховательку для дітей. Вибір впав на одну француженку, оскільки, згідно з думкою, що панувала у той час, лише французи мали потрібну компетенцію і знання про savoir faire, потрібні для виховання. На жаль, виявилось, що нова вихователька Франциска Капрон була жінкою несумлінною. На початку вона мала особливе вподобання в Магдалені, дівчинці вільній і гордій. Її примхи та капризи вважала за щось необхідне, щоб зберегти оригінальність, яка належить майбутній дамі з вищого світу, і замість зауважень хвалила її. Дівчинка відчувала, що було б підлістю піддаватись такому помилковому навчанню. І одного дня, коли вчителька запропонувала їй збрехати, щоб уникнути заслуженого покарання дядька, вчинила явний опір, відмовившись від цієї пропозиції. А коли до дому Каносса прийшла в гості венеціанська дворянка, яка за наказом дядька мала перевірити поведінку та успіхи в навчанні дітей, у Магдалени виникла несподівана ідея. В одній із кімнат палацу дама провадила дискусію на тему кращого способу навчання катехизму і була скептично налаштована до чисто мнемонічного методу. Несподівано, коли дискусія все більш розгоралася, до кімнати забігла Магдалена, а Венеціанка, щоб не підривати авторитет виховательки в очах вихованок, звернулась до маркізи і зауважила: «Біда дівчатам, котрі вивчають катехизм як граматику, історію і географію».Магдалені сподобалось це застереження, тому побігла до своєї кімнати і записала його на титульній сторінці катехизму. Одного разу пані Капрон побачила нотатку і сприйняла це як особисту зневагу. Від того випадку Магдалена стала об'єктом особливого, триваючого роками переслідування. Вчителька почала поводитися з маркізою з відвертою несправедливістю і справжньою суворістю, роблячи її дитинство з кожним днем ​​все більш сумним. Найдивовижнішою, що підтверджується багатьма свідченнями, була поведінка молодої маркізи. Вона наклала на себе більш суворе мовчання. Не бунтувалась і не виявляла неповаги чи непослуху. Вона вміла терпіти зріло і з винятковою для свого віку силою. Лаура, її старша сестра, не розуміла мовчання Магдалени і, обурена нелюдським ставленням, закликала її поговорити з дядьком. Однак молода маркіза постійно повторювала: «Мадам має рацію, то я недобра». І додавала: «З таким ангелом-охоронцем я не зможу заблукати ніколи». Магдалена наскільки вміла мовчати, коли йшлось про зранення її власної вразливості, настільки могла говорити, коли треба було перешкодити справжньому злу. Двом старшим сестрам, був призначений за вчителя італійської мови Йозеф Монтіні, який забагато фліртував з гувернанткою. Одного ранку Магдалена твердо заявила пані Капрон, що ані вона, ані сестра не відвідуватимуть уроків, котрі провадить людина, що неоднозначними словами намагався поставити під загрозу їх чистоту. Вчителька швидко зрозуміла, що її учениця не піддасться, адже дуже добре знала, що, як справжня Каносса, буде непохитна у своєму рішенні. Тож вирішила порадити графові Ієроніму звільнити Монтіні. За короткий час вона також закінчила свої обов'язки і в квітні того ж самого, 1789 року, побралася із вчителем. На весілля був також подарунок від Магдалени, яка вже пробачила і забула отримані кривди. ТАЄМНИЧА ХВОРОБА П'ятнадцятирічна Магдалена захворіла на невідому хворобу, яка мало не призвела до смерті. Після багатьох днів агонії лихоманка, як раптово прийшла, так само і зникла. Однак з’явилася віспа, яка вкрила гнійниками все її тіло. До фізичних страждань додався ще й страх, що хвороба назавжди спотворить обличчя дівчинки. Рідні дуже хвилювалися. Але хвора втішала їх словами: «Не мушу нікому подобатися. Я стану черницею». Коли найгірше минуло, її фізичні сили назавжди залишились ослаблені хронічним легеневим бронхітом та скороченням м'язів рук. У Магдалені, позначеній тривалим терпінням, розгорілося прагнення глибокої тиші. БОЖЕ ПОДЛИКАННЯ В 17 років Магдалена написала до свого сповідника лист, в якому описала історію свого покликання. Вона згадує, що перший поклик до цілковитого віддання себе Христові відчула, як мала «5 років», але пізніше принади «гарного світу» привели до глибокої кризи в її монашому покликанні. Саме хвороба привела її назад до Бога. Водночас Магдалена сильно відчувала, як то сама називала, «схильність», щоб любити вбогих, хворих, сиріт, ближніх, які не знають любові. Поступово Боже покликання ставало дедалі переконливішим. Магдалена прагнула відповісти негайно, але думка відмовитися від чинення милосердя, робила її нерішучою та непевною. Хто б турбувався про бідних, які щоденно заповнювали ґанок її будинку? То правда, що в монастирі вона більше б про них молилася. Але вони також потребують її хліба, її усмішки, її допомоги. Їй здавалося, що клаузура обріже крила кожній її ініціативі чинення діл милосердя. Тому була дуже вагалася і вирішила не казати родині про свої плани. І рідні були впевнені, що рано чи пізно вона вийде заміж за одного з юнаків знатної родини. Але коли в театрі один парубок обдарував її багатозначним компліментом, зрозуміла, що прийшов час сказати іншим про своє покликання. Вона скористалася нагодою за столом, щоб поговорити про чудові весілля, про які нещодавно говорили у всіх салонах. Вона виявила, що і вона отримала чудову пропозицію, на яку вона вже дала свою згоду. Дядьки та сестри відчували збентеження. Адже одруження було родинною справою, а не особистим вибором. До заяви Магдалени не можна було ставитися інакше, як до жарту. Але коли з радісним блиском в очах вона відважно оголосила, що вибрала для себе найкращого у світі чоловіка, Ісуса Христа, змішані відчуття подиву і смутку заграли в серцях гостей. Вони зрозуміли, що гра програна, і що Магдалена неодмінно їх залишить. Завдяки педагогіці страждань Провидіння підготувало Магдалену до нагального апостольства любові. Це сталося в той сумний час, коли війни та злидні, соціальні та релігійні потрясіння, найчисленнішими та найбеззахиснішими жертвами котрих повинні були стати найменші цього світу та вбогі, наблизилися до старої Європи, а особливо до Італії. ДОСВІД КЛАУЗУРИ Магдалена просить дозволу поїхати до «Терезіанок», щоб уникнути відволікання, пов'язаного з приготуванням до весілля її сестри Лаури. Цю згоду вона отримала. Водночас дядьки запропонували їй спочатку зустрілася з трьома колишніми єзуїтами, вельми шанованими та винятково освіченими, для перевірки свого покликання до монашого життя. Всі троє, попередньо не спілкуючись між собою, відмовили її від вступу до монастиря. Однак її сповідник, отець Стефано, кармеліт, наполягав на тому, щоб вона якнайшвидше вступила до клаузури. Магдалена, як завжди, була слухняна і 12 травня 1791 року вступила до згромадження «Терезіанок».  Вона була там протягом кількох місяців, все їй там подобалося, однак дві речі були тягарем для неї: «Грати і відсутність можливості безпосередньо брати участь у справах милосердя». Магдалена повернулась додому, але ненадовго. Кармеліт, отець Ільдефонс, який тимчасово заміняв отця Стефано, порадив їй вступити до Кармеліток Босих. Магдалена і цього разу послухалася. Вірячи, що виїжджає назавжди, вона відчула сильне прагнення зустрітись з мамою, щоб отримати її благословення. На зустрічі на віллі Лаури обидві були дуже зворушені. Вступивши до черниць кармеліток, Магдалена знову відчула «страх перед клаузурою» і страждання від думок, що «в цьому місці не зможе ані запобігти гріхові, ані причинитись до спасіння душ». Але вона була переконана, що це спокуса, і вирішила боротися з нею «навіть ціною життя». Проте Бог за допомогою «непередбачуваного засобу», природу якого ми не знаємо й досі, заборонив їй стати кармеліткою. Таємниче змушена самим Всевишнім, вона неохоче залишила Кармель і повернулась до родини, все ще залишаючись з бажанням присвятити себе Богові. ОТЕЦЬ ЛІБЕРО - ДУХОВНИЙ ПРОВІДНИК Майже одразу, за порадою сестри Луїджі, котра товаришувала їй у цей непростий час (навіть її родичі сумнівалися у твердості її характеру), Магдалена віддалась під духовне керівництво отця Луїджі Ліберо, людини безгрішної, наповненого молитвою. Він провадив її біля 9 років, допомагаючи зростати в цілковитій довірі до Бога і в повному розпізнанні свого покликання. Збереглися 68 його листів до Магдалени, завдяки яким стало можливе відтворення її духовного шляху від липня 1792 р. аж до 14 грудня 1799 року. Метод отця Ліберо дуже відрізнявся від методу кармелітських духівників. Він використовував більше чуйності, ніж авторитету, впливав більше через повагу до свободи того, хто кається, ніж через тиск. На початку він порадив Магдалені цілий рік прожити «в самотності, багато молячись, щоб пізнати Божу волю», без прийняття жодного рішення щодо свого майбутнього. Пізніше він чітко дав зрозуміти, що не розпізнав в ній покликання до кармелітського життя, а, очікуючи на більше світло, порадив їй присвятити себе буденній діяльності у великій родині. Магдалена цілковито віддалась своїй родині. А о.Ліберо додавав їй відваги та багато цінних порад. Реалізм та оптимізм цього священника контрастували із суворою скрупульозністю Магдалени. Мудрий керівник залучився зі спокійною рішучістю до звільнення її від цієї сумної хвороби. «Ми не можемо робити себе рабами скрупулів [ …] благословенний, хто живе у остраху, щоб не образити Бога, але намагаймося, щоб наш страх був синівським і раціональним, тому що він народжений з любові». Розумний керівник поступово схвалював різні благодійні акції, які проводила Магдалена у місті. З цих дій сформувалося досить широке сплетіння, котре більш тісно сформувалося в певний «План», що передбачав створення постійної установи для бідних та покинутих. Це була «вимріяна мрія», що протягом певного часу ревно оберігалась у серці Магдалени, але мала в собі паросток її майбутньої місії любові. Коли Магдалена показала цей план отцю Ліберо, той повністю схвалив його: "З усією твердістю закликаю вас і навіть наказую повністю присвятити себе цій справі". Водночас він щиро радив дуже активній Магдалені молитву, особливо молитву розумову, котра повинна перемінюватись у просте і справжнє споглядання. Він наполягав також на відмовлянні стрілистих актів, радив щоденно приймати Святе Причастя (річ незвична в тих часах, ще й до того забруднених янсемізмем). Для розв'язання питання з покликанням гаряче заохочував її до зростання в любові до Пресвятої Діви, і до синівського присвячення Їй. Магдалена, зміцнена постійною практикою здорової побожності, змогла подолати найбільше випробування, якому її піддав Господь Бог, власне тоді, коли вважала, що вже є вільна, щоб реалізувати свою «мрію». У листопаді 1797 року молода графиня Клавдія Марія Бурі, дружина дядька Ієроніма, перед смертю довірила їй кількамісячного Кароля. Вона благала Магдалену, щоб подбала про малюка і стала для нього мамою. В таємниці смерті Магдалена чітко відчитала волю неба. Прийняла роль «матері» і, залишаючись вдома, очікувала подальших знаків від Бога. Її покликанням було віддати себе, цілковито присвятити себе служінню тим, хто був у потребі. ГОСПОДИННЯ ДОМУ Коли графиня Клавдія Марія Бурі оселилась у домі як дружина маркіза Ієроніма, їй належало право керування домом. Але, будучи молодою, слабкою та сором’язливою, вона твердо відмовилася приймати важкий обов’язок. Магдалена змушена була взяти його на себе. Керувати дворянським домом було нелегко. Численні члени сім'ї, про яких потрібно було піклуватися; слуги, селяни, за якими треба було доглядати; багато гостей, іноді дуже шанованих, котрих треба було обслужити. Крім того, потрібно зробити багато інших повсякденних справ. Маркіза в управлінні дому демонструвала рішучість, підприємливість і бездоганну мораль. Вона виявляла рідкісну мудрість і незалежність. У центрі сімейного життя Магдалена поставила релігію. Всі повинні були збиратися на Розарій та інші спільні молитви. Заохочувала всіх до прийняття Святих Тайн, а як наслідок, всі повинні вести життя справедливе і доброчесне. Магдалена також і собі встановила чіткі правила: «Мало слів, багато вчинків». Жодної суворості, гострих слів, чванливих поглядів, жестів вищості. Ставлення до інших з мудрою дисципліною, поєднаною з великодушністю і турботою про кожну потребу працівників. Ретельність у виплаті заробітної плати”. Вона не перетворила свій дім на монастир, але хотіла, щоб у ньому панувала добра атмосфера та жвава діяльність. Звідси і класичне правило: запобігти, щоб не присоромлювати. Магдалена доглядала всіх із рішучістю та лагідністю, з прихильністю матері та авторитетом пані. ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ В березні 1796 року французи увійшли на півострів, щоб захопити П'ємонт і Австрію. Наприкінці травня Вероні загрожувало спалення. З цією метою до міста прямувала дивізія генерала Массена. Можна собі уявити паніку жителів Верони… Вночі багато мешканців покинули місто. Також Магдалена і її родина втекли до Венеції, де перебували понад рік. Французи увійшли до Верони 1 червня, крокуючи, як визволителі, збентеживши більшість мешканців. Через два місяці увійшли австрійські загони, теж як визволителі. За 9 днів французи знову повернулися. Жителі Верони, втомившись від пасивності Венеції, яка не відреагувала, коли про все повідомили, скористалися відсутністю Наполеона, який підкорив долини на шляху до Відня.  Військові сили були довірені генералові армії Антонієві Маффеі, чоловікові Лаури ді Каносса. Зібравши розсіяних мешканців, він приєднався до них з добровольцями з міста і досяг певних успіхів, навіть підкоривши Брешію. Але французи, повернувши собі перевагу, змусили Маффі залишити окуповані території і знову почали грабувати та чинити різного роду зловживання. Терпіння жителів Верони було напруженим. На другий день Великодня спалахнуло народне повстання, яке увійшло в історію під назвою Pasque Veronesi. Французи швидко придушили заколот і помстилися жителям міста. Серед знаті, призначеної до розстрілу, були також граф Маффеі та єпископ Авогадро, які дивом уникли смерті. Біженці з дому Каносса стикалися зі все більшими стражданнями. Тільки Магдалена зберігала спокій і підносила на дусі інших. Вона знаходила сили в молитві, при відвідуванні церкви та щоденному Святому Причасті. СОН За словами Брешіані, сучасника і першого біографа Магдалени ді Каносса, під час перебування у Венеції Магдалена бачила сон, котрий за усією своєю формою був надприродним видінням, у котрому Господь відкрив їй ідею майбутнього згромадження. Магдалена побачила якусь Пані в товаристві шести молодих жінок, одягнених в коричневі габіти, з чорною шаллю на плечах, чорним чепчиком на голові та зображенням Скорботної Матері на шиї. В однин момент Пані покликала до себе двох з тих молодих жінок і послала їх до натовпу дівчат для навчання їх катехизму. Іншим двом показала велику лікарняну кімнату, заохочуючи їх до опіки над хворими. В кінці взяла за руки двох останніх і привела їх до великої зали. Там було багато бідних, брудних і неохайних дітей. Вона показала їм школу, як місце їхньої праці. НА СЛУЖБІ ЛЮБОВІ У своїх спогадах Магдалена пише, що під час Святої Меси вона почула уривок із Книги Товіта, в якому прославлялося милосердя. Це в особливий спосіб її доторкнуло і зворушило, «щоб чинити всі діла милосердя, на які дозволяє її стан». З багатьох листів Магдалени можемо побачити велике поле діяльності для блага окремих людей і організацій. Вона також присутня в кожній доброчинній справі, як мудра натхненниця та ініціаторка. Магдалена допомагала священикам у впровадженні в церквах міста практики Адорації Святих Дарів, названій Сорокагодинною Адорацією. Використовуючи велику кількість знайомих, вона піклувалася про проповідників, організовуючи курси проповідування Божого Слова, реколекції, місії у Вероні та околицях. Вона залучилась до проведення у Вероні зустрічей для священиків і щомісячних днів зосередження для них. Разом з отцем Петром Леонарді Магдалена розпочала недільні катехези для працівників дворянських будинків, перукарських помічників, котрі через зайнятість працею не мали можливості брати участі в парафіяльному навчанні. В особливий спосіб Магдалена залучилась до кампанії, що мала на меті корекцію жіночої моди Парижа. Справа, пов'язана з модою, була для неї важливою боротьбою, «щоб отримати Боже благословення для держав і запобігти актам ображання Бога». Серед молодих панянок вона започаткувала «Товариство Непорочної», учасниці котрого постановили «вдягатись згідно зі своїм станом, але завжди скромно». Найбільшою опікою Магдалена оточувала вбогих і хворих. Вона знаходила  їх в канавах, блукаючи найбільш потаємними вуличками, разом зі слугою і покоївкою, навантаженими їжею. Щоб допомогти потребуючим і заохотити інших до справ милосердя, заснувала товариство трьох монет. Кожен учасник цього товариства був зобов'язаний до складання трьох монет на тиждень. Вона записала до нього багато знайомих їй осіб з дворянських родин. Багато дівчат були врятовані від розпусти. Її милосердя було таке велике, що стало прислів'ям. Як вона казала сама, відчувала особливу "прихильність" до хворих. Магдалена не була задоволена турботою тільки про своїх літніх дядьків вдома. Тому часто відвідувала хворих у лікарнях. У той час лікарні були надзвичайно переповнені хворими, передусім молодими солдатами, пораненими у боях між французами і австрійцями. Проходити між брудними ліжками у погано провітрених, наповнених смородом приміщеннях, між хворими з відкритими ранами, було актом рідкісної мужності. Магдалена, вступивши до лав Лікарняного братства, заснованого отцем Леонарді, дуже швидко стала його розповсюджувачкою. Одного дня в лікарняній кімнаті вона зустріла міланську графиню, Кароліну Тротті Дуріні. Між ними народилася глибока і тривала дружба. Приятельки підтримували одна одну в прагненні святості, ділячись досвідом для більш плідного служіння ближнім. Деякий час Магдалена хотіла співпрацювати з отцем Леонарді в притулку для дітей без батьків. Але на зустрічі зі своїм єпископом Авогадро була спонукана проявити власну, окрему ініціативу. Єпископ хотів, щоб вона навчала дівчат у школах любові. Хоча Магдалена відчувала природну відразу до цього виду роботи, вирішила виконати бажання єпископа. Певним чином, до цієї праці її заохочував також отець Ліберо незадовго до своєї смерті. ПРИТУЛОК КАНОССА На початку 1799 р. Магдалена прийняла перших дівчат, яким загрожувало вулична розпуста. Отримала місце в парафії св. Зенона (Сан Зено), у найбіднішому районі Верони. Далі проживаючи в палаці і опікуючись родинним маєтком та хворими дядьками, багато часу проводила зі своїми дівчатами. Її першою турботою було формування дівчат в християнському дусі і тому Магдалена написала проект монашого життя. З радістю товаришувала дівчатам і не гидувала їх купати, розчісувати чи видаляти паразитів. Коли хтось був здивований, побачивши її в цьому покірному служінні, казала: «Чи тому що я народилась маркізою, має минути мене честь служити Ісусові в Його убогих?» Магдалену лякала постійна мінливість вихованок. Залишились найвірніші, дві на ім’я Матильда. Зауважувала: «Побожних жінок можна знайти багато, але правдивих покликань - нелегко». Тому ще більше відчувала необхідність залишити палац. Але старі та хворі дядьки наполягали на її присутності в домі. Брат Боніфацій не наважувався на повторний шлюб, тому відповідальність за дім була на її плечах. Не кажучи вже про малого Кароля, котрий вважав її за свою маму, і «знав, що вона постійно дуже зайнята». В 1804 р. Боніфацій одружився з Францискою Кастильйоні, котру одразу Магдалена полюбила «як сестру» і котрій швидко довірила всю відповідальність у господарюванні дому. Також старші дядьки померли. А Кароля довірено опіці домашнього вчителя. «Звільнена з пут», знову відчула своє «давнє прагнення» праці на ниві милосердя, відкриваючись на найактуальніші потреби убогих, передусім на релігійні і моральні, переконана, що « ГОСПОДЬ НЕ ЛЮБЛЕНИЙ, ТОМУ ЩО НЕ ЗНАНИЙ». Вона відчувала, що розпочата Справа була дуже мала. Потребувала розширити її за допомогою інших рук. Тому бачила необхідність залишити палац. Несподівано їй допоміг… Наполеон. У 1805 році він, як завжди, зупинявся у палаці Каносса. Магдалена попросила дозволу у своїх родичів відвідати своїх дівчат, поки гість перебував у будинку. Їй це було дозволено. При нагоді Магдалену представили імператору, який дізнався від принца Євгена Богарне, що, поки її сестри виходили заміж, вона чинила діла милосердя. Наполеон прокоментував цю новину гучним голосом:: «Бачите? Незважаючи на те, що вона жінка, ця пані знайшла спосіб бути корисною державі». Коли у подальшому імператор відвідував дім Каносса, завжди виявляв їй повагу за її благодійну діяльність. Коли Наполеон поїхав, маркіза передала дядькові та братові Боніфацію через їхніх сповідників новину, що вже не повернеться до палацу, чим викликала справжній кінець світу. Родина поставила їй умову: не робитимуть жодних перешкод в тому, що вона називає «своїм покликанням», якщо вона знайде пристойне помешкання для себе і своїх вихованок. Магдалена, щоб не розривати стосунків із родиною, повернулась додому, «одночасно налаштована продовжувати свою дорогу». Одразу розпочала пошуки відповідного будинку. Її погляд зупинився на монастирі святих Йосифа і Фіденціо в районі св. Зенона (Сан Зено), котрий перейшов у власність міста, після того, як з нього були змушені виїхати сестри августинки. Магдалена застосувала всі свої знайомства і змогла подолати труднощі та бюрократію. Потрібно було два роки важких зусиль, щоб отримати декрет передання 1 квітня 1808 року. ЗАСНОВНИЦЯ ЗГРОМАДЖЕННЯ ДОЧОК МИЛОСЕРДЯ Коли 7 травня 1808 р. Магдалена розмістилась в одній з малих келій колишнього августинського монастиря, мала 34 роки. Була вже цілком дозріла. Труднощі життя і покликання загартували її. Розпочала цілком нове життя. Привела із собою своїх перших подруг Матильду Боніолі, Матильду Джаролу, Аніелу Траккагніні, а також Домініку Факчолі та Леопольдіну Ноде, котра після важкого досвіду монашого життя шукала з кількома приятельками притулку, очікуючи на можливість заснувати згромадження, до створення котрого відчувала покликання. 8 травня двері давнього монастиря відкрили для дівчат і жінок кварталу св. Зенона. І одразу почався великий наплив людей. Організували школи і навчання катехизму, а трішки пізніше також почали опікуватися хворими в лікарні. Справа почала розростатись. Магдалена заснувала наступні спільноти: у Венеції в 1812 р., в Мілані в 1816 р., в Берґамо в 1820 р., в Тренто в 1828 р. В 1819 році згромадження отримало дозвіл Церкви, а Папа Леон XII затвердив Статут Дочок Милосердя 23 грудня 1828 року. МАТІР Тепер, коли згромадження було затверджене Папою, хоч і не остаточно, Магдалена відчула ще потужніший імпульс допомагати своїм дочкам зростати в їх особливому покликанні. На цю тему існує велике листування. Збереглись сотні листів до сестер. Мадалена організувала незліченну кількість зустрічей з ними. Незважаючи на труднощі подорожей, щораз слабшого здоров'я, плутанини справ, ніколи не втомлювалася турбуватися, щоб бути серед дочок, щоб додавати їм відваги, провадити, зміцнювати, потішати і підтримувати. Маргарита Росміні, сестра відомого філософа, котра стала Дочкою Милосердя, так описує Магдалену братові: «Має стійкий характер, завжди радісна і добра до всіх, дивує любов'ю до кожного і  глибокою покорою, не згадуючи вже про інші чесноти, котрими володіє на найвищому рівні». В спільноті завжди було свято, коли приїздила Магдалена. Дуже прагнула, щоб в кожному домі панували «єдність і радість». Часто заохочувала до єдності і взаємної любові: «Не можете собі уявити, яку велику втіху я відчуваю, коли чую про єдність ваших сердець і мир, який є між вами…Здається мені,  що життя моє продовжується на десять років». Магдалена була дуже близько сестер настоятельок. Додавала їм відваги в труднощах, кажучи, що в їх служінні можуть знайти засіб, щоб осягнути святість. Величезна кореспонденція, котру провадила з сестрами, відкриває материнське обличчя Магдалени, котра чуває і дбає, багата почуттями, завжди готова дати пораду і поміч, завжди турбується про духовне зростання, не забуваючи також про матеріальні потреби. Тому не повинно викликати здивування те, що Магдалена була так шанована і люблена, не тільки сестрами, але всіма, хто її знав. ЗАСНОВНИЦЯ ЗГРОМАДЖЕННЯ СИНІВ МИЛОСЕРДЯ Розпалена гарячою любов'ю до Бога і ближніх, Магдалена відчувала, що не може обмежитись апостольською діяльністю тільки серед жінок і дівчат. Також чоловіки і юнаки потребували когось, хто б по-батьківськи їм товаришував,  передусім в їх потребах моральних і духовних. Багато хлопців входило в доросле життя без жодного приготування. Вже близько 1800 року написала План, у котрому передбачала заснування згромадження двох профілів: чоловічого і жіночого. В її задумі чоловіче згромадження мало бути зразком для згромадження жіночого, але в реальності стало навпаки. Сини Милосердя народились набагато пізніше Дочок Милосердя. 23 травня 1831 року було відкрито перший ораторій згромадження Синів Милосердя у Венеції в парафії св. Луції. Здійснився проект, написаний Магдаленою ще в 1799 році. ПРОМОТОРКА СВІТСЬКИХ (миряни) В 1822 р. в домі у Берґамо Магдалена започаткувала перші семінарії для сільських вчителів, тільки для дівчат, котрі походили з села і в селі залишались. В цей спосіб, вона розпочала навчальні курси, котрі закінчувались отриманням диплому, даючи дівчатам, котрі прагнули навчати, кваліфікацію вчительки сільської початкової школи. Протягом 7 місяців перебували у каносіянських домах і разом з педагогічним приготуванням отримували також багату апостольську і духовну формацію. Так приготовані йшли до суспільства, стаючи співпрацівниками Дочок Милосердя в різноманітній допомозі ближнім. Випереджуючи час, Магдалена, разом із сільськими вчительками дала імпульс до навчання суспільства, включаючи тим самим мирян до чудової співпраці в апостольстві Церкви. В той час також дала початок Духовним вправам для панянок.  З власного досвіду знала, якою корисною для спасіння може бути діяльність господині у власному домі та багатьох інших середовищах. Духовні вправи стали відповіднім засобом, щоб «розбудити серед жінок дух любові до ближнього». Також сільські дівчата, господині та вчительки мали свої щорічні реколекції (виїзди), з великою духовною користю для всіх. Магдалена в своїй апостольській душі ніколи не почувалася задоволеною. Досвідчувала, що мусить постійно йти далі, прямуючи туди, куди тільки любов може дійти – всюди. З того прагнення, щоб усіх огорнути динамікою любові, народились Терціарії Дочок Милосердя, світські та монаші. Антоніо Росміні, котрий добре знав Магдалену, мав звичай ставити своїм друзям її за приклад чинення милосердя: «Згадайте собі добру пані Каносса, котра ніколи не перестає повторювати, що в ділах Божих треба мати великого духа і долучатися, наскільки це можливе, до примноження Його хвали». ДО ЗАХОДУ Магдалена з дитинства мала слабке здоров'я. Однак в останні роки життя всі зауважували, як сильно була втомлена і ослабла. Незважаючи на це продовжувала свої часті та втомливі подорожі, щоб допомагати спільнотам і займатись різними справами. Провадила далі реколекції для Дам. Коли серйозно захворіла, написала до сестер зі згромадження прощальний лист, переповнений емоціями і порадами про необхідність виконання вчинків милосердя і вірності покликанню. Закликала сестер до зберігання Статуту, до любові, послуху і покори. Підсумувала своїм постійним гарячим прагненням апостольського серця: «Ввіряю вам, як можу, моїх улюблених убогих: старайтесь в ім'я любові, щоб всі колись могли тішитись Богом. Через ваше навчання, молитву, милосердя та зусилля». Останні слова містять у собі її дві великі любові: «Залишаю вас всіх в Найсвятішому серці  Марії Терплячої, нашої улюбленої Матері. Прагну, щоб Бог розпалив вас своєю святою і Божою любов'ю». Це був останній заповіт. Але Магдалена не зупинилась. Набравшись трохи сил, змогла повернутись до Верони. Знайшла там багато роботи. Одразу взялась до праці, диктуючи один за одним листи, відповідаючи на кореспонденцію, котрої назбиралось багато за час її відсутності. «Не можна витрачати часу, – казала Магдалена, – треба поспішати». В кінці місяця знову провела реколекції для дам. Однак кашель і гарячка не залишали її. Магдалена прийшла до кінця свого інтенсивного життя 10 квітня 1835 року під час Великого посту в п'ятницю перед Пальмовою Неділею, оточена своїми духовними дочками. СВЯТА Магдалена ді Каносса героїчно практикувала християнські чесноти, однак засяяла перш за все покорою та любов’ю. За допомогою цього подвійного імені - «покора в любові» - Папа Пій XI в промові 6 січня 1927 року в день проголошення декрету про героїчність її чеснот наголосив, що це «найкраща і найвидатніша риса цієї великої жінки, цієї чистої діви». Папа Пій XII 7 грудня 1941 року в похмурий період другої світової війни проголосив її блаженною. Папа Іван Павло II, 2 жовтня 1988 року, приєднав її до ореолу святих, кажучи: «Любов спалила її немов гарячка». EПIСTOЛАРІЙ (ЛИСТУВАННЯ) Кореспонденція  Магдалени багата 3000 листами. Її автобіографічні твори допомагають нам зрозуміти, якою великою завзятістю були переповнені її віра і любов, якою великою була її любов до Христа і її посвячення себе ближнім, для котрих віддала свій маєток і використала всі свої сили.
Więcej
Ми, Дочки Милосердя Слугині Убогих Каносіянки, подібно як наша засновниця, покликані та наповнені харизмою контемпляції Христа Розіп’ятого і передавання Його любові всім людям усіх народів за допомогою кожної культури задля Божої слави та спасіння душ.
Więcej
Історія… Два віки історії 1808-2020р.р. Магдалена народилася у Вероні 1 березня 1774 р. в родині маркізів ді Кaнoссa третьою з шести дітей. Ще у дитинстві вона відчула прагнення присвятити себе Богу. І це прагнення зростало в ній через тяжкий життєвий досвід (смерть батька, другий шлюб матері, хвороба, нерозуміння) Оточена станом війни та великої французької революції, Магдалена в глибокій молитві відкрила найбільшу любов Бога, об’явлену в Христі Розіп’ятому. Дивіться більше: пізнання плану Божого В 1808р. Магдалена перемогла oпір своїх рідних і залишила палац Каносса, відмовившись від багатства та титулу маркізи. А 8 травня 1808 року разом з першими подругами у Вероні заснувала „Витвір Любові” - Згромадження Дочок Милосердя Слугинь Убогих. Дивіться більше: катехези 23 грудня 1828 року Магдалена отримала затвердження Святого Престолу для свого Згромадження, котре мало служіння також і у Венеції, в Міланi, в Бергамо, у Трентi. Як „Дочка Любові Милосердної”, повна запалу, разом з першими  подругами Магдалена 23 травня 1831 року започатковує чоловіче Згромадження: родину „Синів Любові Милосердної”. (Дивіться більше: сайт Синів Любові (Милосердної) Брати Каносіяни) Надзвичайно aктивне і плідне життя Магдалени закінчило свій земний шлях 10 квітня 1835 р. Їй був 61 рік. 8 грудня 1941 р. Магдалену беатифіковано у Римі Папою Пієм XII, a 2 жовтня 1988 р. проголошено „святою” Папою Йоаном Павлом II. Церква розпізнала в ній взірець християнського життя, котре сповнилося в безкорисній любові. „Любов - як вогонь”. Через десятиліття кількість „Сестер” та „Спільнот” зросла і стала Родиною чернечою,  відданою на служіння Царству Божому. Сьогодні „Родина Каносіянська” має Синів і Дочок Любові, a також Каносіянських Місіонерів Світських. Через них дух святої Магдалени досягнув 36 країн світу. Першi місії каносіянські Магдалена жила в той час, коли навіть думка про жінку-місіонерку була неприпустимою. Але вона мала серце місіонерське. Часто висловлювала бажання «іти навіть нa край світу, щоб дати пізнати Ісуса», адже часто повторювала, що „Ісуса не є люблять, тому що не знають”. В 1860 р. ії прагнення стали реальністю. Бог дозволив Сестрам прибути на Далекий Схід. Дух Магдалени охопив молодих сестер: спочатку сестру Луіджію Грассі (Grassi), а потім і сестру Люцію Купіс (Lucіа Cupis). Єпископ Павії, у подальшому Патріарх Венеції, Aнджело Рамаззотті, пробудив цей місійний імпульс. Провіденційне запрошення прийшло із Гонконгу і таким чином „Перлина Сходу” стала початком інших Місій Каносіянських на Далекому Сході i у світі. Відкриття Школи Любові у Вероні
Więcej
Наше служіння любові Вірні апостольському плану нашої Засновниці, служачи в Церкві, ми присвячуємо себе людям, які найбільше потребують освіти, євангелізації та опіки у стражданнях, через «служіння любові», яке св. Магдалена ді Каносса назвала "невпинним та безперервним".
Więcej